Портал в режимі тестування та наповнення
Меню
Командир батальйону "Луганськ-1" Олександр Твердохліб: "Росіяни не шкодують людей, незалежно від того, де ця людина служить. Укриття будують із трупів своїх товаришів по службі"
Опубліковано 25 лютого 2023 року о 18:22


Батальйон патрульної служби поліції особливого призначення "Луганськ-1" імені Героя України Сергія Губанова – єдиний з поліцейських підрозділів, який із 2014 року й до початку повномасштабного вторгнення рф ніс службу на передовій, патрулюючи населені пункти вздовж лінії розмежування з противником й виконуючи там бойові завдання. Тому бійці цього батальйону разом із військовими й прикордонниками першими прийняли бій, коли ворожі колони торік у лютому проривались на Луганщину. Одну з них вдалося зупинити на підступах до Щастя.

Згодом саме цей підрозділ брав участь в обороні Рубіжного, Лисичанська, у визволенні Вербівки, з якого почалась контрнаступальна операція на Харківщині.

Зараз "Луганськ-1" увійшов до складу нової штурмової бригади Нацполіції "Лють". Тож із його командиром Олександром Твердохлібом говорили не лише про операції, в яких брали участь бійці цього підрозділу, а й про те, за якими критеріями добирають добровольців, чому наступ допомагає на фронті упоратись зі страхом і як не проґавити ворожих агентів, які можуть намагатися потрапити до лав поліцейських.

Командир батальйону Луганськ-1 Олександр Твердохліб: Росіяни не шкодують людей, незалежно від того, де ця людина служить. Укриття будують із трупів своїх товаришів по службі 01

"КОЛИ МИ ПІДБИЛИ ЇХНЮ БМП, ВОНИ ПОХОВАЛИСЬ У ПІДВАЛИ. МИ ЇХ ЗВІДТИ ДІСТАВАЛИ, Й ВОНИ БУЛИ З ТАКИМ ПЕРЕГАРОМ, ЩО ЦЕ ПРОСТО ЖАХ"

– Олександре, зараз увагу суспільства прикуто до формування нових штурмових бригад, і судячи з того, скільки заявок уже подано, люди хочуть у них служити. Знаю з відгуків знайомих, що чимало хлопців, які воювали в 2014-2015 роках, уже були у військкоматах і пройшли ВЛК, але з якихось причин не потрапили на фронт, теж хочуть записатися до цих бригад. Коли відбираєте людей у свій батальйон, який входить до складу бригади "Лють", що у вас на першому місці: молодість чи досвід?

– По-перше, мотивація, бажання захистити свою Батьківщину, звільнити захоплені території й пришвидшити нашу перемогу. Дуже багато питань на кшталт "що ви робите?", "навіщо ви робите?". Я у відповідь наводжу хлопцям ситуацію: "Уяви, що ти ще малий і гуляєш з матусею у парку, а на неї кидається чужий дядько й намагається здерти прикраси чи робить їй боляче. Ти дитина, тобі страшно, дядько велетенський. Що робитимеш?". Бо кожен реагує по-своєму. Є діти, які впадають у ступор і починають істерити, а є ті, які хапають камінь чи палицю й щось намагаються зробити, щоб відігнати того дядька від своєї матері.

Ми шукаємо отих більш дієвих дітей, які не впадають у ступор, а всіма силами захищають свою матір, якою зараз для всіх є наша країна. А якщо в тебе ще будуть друзі з твого дитсадка, які тобі допоможуть, і якщо ще якісь уміння як самозахист, то це дуже велика сила. Тим паче, якщо згуртуватись у потужний кулак. Ви правильно кажете, що є багато людей, які служили в армії раніше, які мають досвід, у яких є просто навички й бажання захищати рідну землю.

У нас з початку повномасштабної агресії рф теж дуже багато поліцейських, які пройшли АТО або служили в армії у десантних чи артилерійських військах. Тому й було прийнято рішення об’єднати всіх людей з досвідом, бажанням, які робитимуть суттєві кроки, визволяючи захоплені території, в такий великий кулак.

Щодо віку і досвіду. Пробувати може кожен. У нас є мінометні і артилерійські розрахунки, інженерно-саперні взводи. Наприклад, до нас приходять вибухотехніки, у яких за плечима – і вік, і досвід. Така сама ситуація зі взводом зв’язку, де нам потрібні спеціалісти саме вузького спрямування. Їм там доведеться працювати з новим обладнанням, але вони грамотні люди, які можуть фахово виконувати завдання, які ми їм будемо визначати.

– Записувала інтерв’ю з танкістом, який не міг спочатку потрапити на фронт через певні обмеження зі здоров’ям, але все ж таки його взяли у військову частину. І він торік отримав найвищу державну нагороду – звання Героя України.

– Я читав історію про командира БМП, який втратив ноги, але в навчальному центрі йому зробили спеціальні прилади і він проводить заняття. Тобто спеціаліст завжди знайде собі місце, якщо має бажання. Нам також потрібні інструктори з досвідом, які зможуть навчати людей.

У нас велика потужна бригада, дуже багато спеціальностей. Основне – це бажання і мотивація. Якщо ти готовий боронити свою Батьківщину, готовий до більш рішучих дій, щоб якнайшвидше її звільнити, то ми готові спілкуватися з будь-яким кандидатом.

Командир батальйону Луганськ-1 Олександр Твердохліб: Росіяни не шкодують людей, незалежно від того, де ця людина служить. Укриття будують із трупів своїх товаришів по службі 02

– Спочатку люди подають документи загалом у бригаду, а потім уже їх будуть розподіляти за спеціалізацією?

– Людина відразу пише в заяві, яку надсилає на електронну адресу, в який підрозділ хоче. Тобто, ти можеш обирати, хочеш служити в батальйонах "Луганськ-1", "Цунамі" чи в полку "Сафарі".

Окрім того, чимало важить територіальний принцип. Хай яке в тебе бажання служити, ти все одно хочеш хоч час від часу побачити родину, заспокоїти близьких. І оскільки після виконання бойових завдань планується, що ми будемо повертатися на злагодження, на додаткову підготовку, люди йдуть більше територіально, розуміючи, що бойове завдання виконав, а коли повернувся, матимеш якийсь час як вихідний. І поки будеш тренуватися й відпочивати, ти будеш ближче до родини.

Тому так визначили, що територіально у нас буде три підрозділи, які базуватимуться в окремих районах. Люди самі вибирають, кому де ближче.

Що ще важливо зазначити: у нас немає контракту. Тобто, людина себе не прив’язує до якогось певного терміну служби. Скільки війна ще триватиме – невідомо, та після перемоги людина може піти з поліції й далі займатись улюбленою справою. Це важливо цивільним, людям, які, наприклад, мають свій бізнес і хочуть у подальшому його розвивати.

– Якщо людина на якомусь етапі передумала і вирішила піти раніше, доки ще війна триває, вона може це зробити?

– Формально може. Та ми для того й спілкуємося з охочими долучитися до бригад, а не просто приймаємо документи, щоб набрати тих, хто бачить себе на службі, бажає виконувати завдання, буде з нами до перемоги.

У моїй практиці було, коли хлопці з мого підрозділу звільнялись. Перегорають. На фронті важко.

Ми ще до повномасштабної війни перебували без ротацій у Луганській області, а з минулого року весь час десь попереду. І є люди, які психологічно вже стомились. Тому й зараз трапляється, що у нас звільняються люди.

Даємо змогу перевестись в інші підрозділи поліції, якщо людина хоче. Тому що у нас не тільки бійці спецпідрозділів. Коли почався повномасштабний наступ рф, у мене проходили практику курсанти, багато з них залишились у підрозділі. Багато до нас приєдналось оперативних працівників, слідчих – вони теж виконують бойові задачі.

– Батальйон "Луганськ-1" – поліцейський підрозділ, бійців якого з 2014 року залучали до проведення операцій на передовій. Ваші бійці також патрулювали населені пункти вздовж лінії розмежування, брали участь у контрдиверсійній боротьбі. Напередодні вторгнення рф багато ДРГ довелось затримувати?

– Ми тоді фіксували активність ворожих дронів, які намагались проводити розвідку. У нас у підрозділі добре розвинена аеророзвідка, а також стояли прилади, які виявляли ворожу аеророзвідку.

Загалом у нас активність на Луганщині почалась раніше за 24 лютого. Пам’ятаєте обстріл Станиці Луганської?

– Так, пам’ятаю.

– А в Щасті 19 лютого збільшились обстріли і працювала РСЗВ (реактивна система залпового вогню, – авт.). І десь днів за три ДРГ почали заходити саме на щастинський міст. У районі мосту були і стрілкові бої, й задимлення. Видно було, що вони щось планують.

Командир батальйону Луганськ-1 Олександр Твердохліб: Росіяни не шкодують людей, незалежно від того, де ця людина служить. Укриття будують із трупів своїх товаришів по службі 03

– Чому саме щастинський міст?

– Це єдиний міст, який більш-менш уцілів. Навіщо щось вигадувати, якщо можна спробувати по прямій?

– Прориватися?

– Так. 24 лютого о 5 ранку зайшла перша група – 10 бронемашин. Ми все це бачили на камерах. Міст не взірвався, хоча й був замінований. Тоді ворог накрив артилерією військових на передньому краї, які відповідали саме за міст. І передня ворожа група зайшла.

Ми з військовими перегрупувались, відійшли за межі населеного пункту. Відбили першу атаку, взяли полонених, знищили техніку і відбили міст. Але вийшло так, що вже наступного дня ворог зайшов з інших боків. Це був прорив у районі Трьохізбенки, прорив з боку Мілового з кордону з рф. Там же дуже великий кордон, майже вся область межує з росією. Там була загроза оточення Станиці Луганської, Щастя. То вже потроху звідти почали відходити військові.

– Мені розповідав один із прикордонників, як їх змушені були звідти вивести, щоб зберегти людям життя.

– Так, з нами там були прикордонники, бійці 79-ої бригади. Першу атаку ми відбили й наступного дня були так оптимістично налаштовані, бо перемагали. Завдяки коригуванню знищили ще колону, яка мала заходити на міст наступною.

Тому першого дня у нас був такий адреналін перемоги. А наступного вже поспілкувались із комбригом 79-ої бригади і оперативним командуванням, доставили їм полонених. Ті сказали, що заходили з десантом. І ми планували зачистити населений пункт, щоб виявити негідників, які там залишились. Та потім нас туди військові вже не пустили, сказали, що ми звідти відходимо. Тому що загроза оточення.

– Росіяни, яких ви взяли в полон, щось розповідали? Які у них були завдання?

– На мій погляд, це було гарматне м'ясо. Їх послали, щоб перевірити, злетить міст у повітря чи ні.

Коли ми підбили їхню БМП, вони поховались у підвали. Ми їх звідти діставали, й вони були з таким перегаром, що це просто жах. З’ясувалося, що їм особливо нічого не пояснювали, позабирали телефони, посадили в машини й дали команду їхати. Єдиний телефон був у командира.

Це ще були не кадрові військові, а "ЛНРовці". Кадрові військові, за їхньою інформацією, мали заходити після них. Вони, мабуть, якраз і входили в ту колону, яку розбила артилерія наших військових.

Командир батальйону Луганськ-1 Олександр Твердохліб: Росіяни не шкодують людей, незалежно від того, де ця людина служить. Укриття будують із трупів своїх товаришів по службі 04

"В ОПЕРАЦІЇ ЗІ ЗВІЛЬНЕННЯ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ВЕРБІВКА БУЛА ПЕРШИМ ВИЗВОЛЕНИМ НАСЕЛЕНИМ ПУНКТОМ"

– А ваш батальйон безпосередньо коли зіткнувся вже з кадровими російськими військовими?

– У Рубіжному. Ми там з нацгвардійцями несли службу. Також кадрові російські військові були під Сєверодонецьком. Там ми працювали знову з військовими з 79-ої бригади. Робили вилазки до противника. Там були досить вдалі операції зі знищення техніки і живої сили противника.

– Можете розказати про одну з таких операцій, яку вважаєте найвдалішою?

– Це початок наступальної операції на Харківщині, коли планувалось звільнення Балаклії. Задачею нашого батальйону було звільнення села Вербівки, яку ми вдало виконали, захопивши трофейну техніку і взявши в полон кадрових російських військових.

Ми також не дали підірвати міст, який з’єднував два боки Вербівки. Ми йшли з одного боку, нацгвардійці, які також звільняли село, – з іншого. І на мосту ми зустрілися.

Операція зі звільнення Вербівки була для нас першою вже не поліцейською, а військовою. До нас відряджали наших патрульних поліцейських, які вже могли працювати на мінометах і гарматах. І ми планували операцію з урахуванням того, що буде задіяно артилерію, броньовану техніку, танки. Там було досить багато підрозділів, героїв України, які планували цю операцію, але вони прислуховувалися й до нас.

Це досить кропітка робота була, операцію планували десь упродовж місяця.

Командир батальйону Луганськ-1 Олександр Твердохліб: Росіяни не шкодують людей, незалежно від того, де ця людина служить. Укриття будують із трупів своїх товаришів по службі 05

– Саме ж із Вербівки починалась контрнаступальна операція на Харківщині?

– В операції зі звільнення Харківської області Вербівка була першим звільненим населеним пунктом. Потім ми пішли в Балаклію, Ізюм. Далі нас перекинули на Куп'янськ. Куп'янськ уже був наш, але він вузловий – і ми далі звільняли населені пункти за ним. Зокрема й на Луганщині: Стельмахівку, Новоселівське. Бійці нашого підрозділу серед перших заходили в ці населені пункти.

– В ЗСУ не виключають повторного наступу росіян на Харківщині. Як вважаєте, вони зможуть знову щось захопити?

– Ми ж українці. Перефразую слова командира 92-ої бригади: ми якщо вже щось узяли, то не віддамо. Ми робитимемо все для того, щоб своє вже не віддати, а ще більше повернути захоплених територій.

– Тому "Гвардія наступу" – це не просто красива назва для піару, ви налаштовуєте своїх бійців на повернення територій?

– Саме так. Бригади штурмові, тому вже навіть у цьому натяк на те, що ми збираємось наступати. Ми плануємо відвойовувати свою землю. Нам чужого не треба, але й своє віддавати не збираємось.

Хочеться додому повернутись. Я сам із Харківської області. Але 2014 року пішов добровольцем на фронт, і Луганщина вже також стала рідною.

Напередодні Балаклійської операції ми вийшли з Луганської області, з Лисичанська, де були до останнього. Нас вивели на злагодження, й ми не знали спочатку, куди будемо далі заходити. А мені наснився сон, що я звільняю своє село, де живе моя мама. Воно не було окупованим, але ось такий сон. Я ще думаю, до чого б це. І тут нас спрямовують на Харківщину, й ми плануємо її звільнення. Тому для мене цей сон був віщим. А тепер думаю, що визволимо і Луганську область, бо Луганщина мені зараз теж сниться.

– А що бачите в таких снах?

– Я ніколи не був у Стаханові, але чомусь це місто мені сниться. Я навіть розповідаю хлопцям, які там були, про вулиці, яких ніколи не бачив. Сподіваюся, що сни стануть пророчими – і ми найближчим часом усе визволимо.

– Досить часто військові експерти заявляють, що путін прагне забрати Донецьку і Луганську області, щоб показати хоч якісь успіхи. Чи можливо таке, щоб ми поступилися цими територіями заради якогось компромісу?

– Який може бути компроміс, якщо ви бачите, що вони роблять з нашими людьми, з нашими містами і селами? Сєвєродонецьк, Рубіжне, Бахмут… Вони декларують, що звільняють міста, щоб там було життя, а натомість їх знищують. Мені до війни дуже подобались фантастичні фільми. От мені все те, що відбувається зараз, нагадує кадри з навалою інопланетян, які прилітають, щоб висмоктати ресурси і загалом знищити все живе. Хіба що різниця в тому, що в інопланетян усе закінчилось на їхній планеті, й тому вони прилетіли на іншу. А росіяни не можуть освоїти свого, проте намагаються загарбати сусідське.

– Не розумію, заради чого вони воюють? Що вам розповідають полонені?

– Раніше казали, що їх обдурили, що нібито направили на навчання. Та це вже пройдений етап. Зараз ми розуміємо, що вони йдуть за грошима – військовим там платять. Тому вони живуть війною.

Окрім того, на мій погляд, їхнє керівництво таким чином намагається відволікати увагу людей від проблем, які є у них в державі, від того, що не можуть із ними впоратись, тобто від самих себе. То й роблять, щоб людям було, як кажуть, не до того.

Коли вони кажуть: ми рятуємо населення на Донбасі, хоче у відповідь сказати: слухайте, та заберіть тих, хто хоче в росію, у вас там територій вистачає. Скажіть: "Їдьте до нас – ми всіх приймаємо"! Вони ж так не чинять.

– Коли була на Луганщині, спілкувалася з людьми, але при цьому не чула, щоб хтось особливо хотів у росію.

– Людям було з чим порівняти за вісім років. Дуже багато людей ходили через КПВВ туди-сюди. Вони бачили, як живуть там і як живуть на підконтрольній території. Люди, які виїхали з окупованого Луганська і їхали через Щастя в Харківську область, розповідали, як здивувалися тому, як усе в Щасті відбудовано. Там же навіть вуличні лавки були з сонячними панелями, з можливостю підзарядки ґаджетів.

– На жаль, після того, що творять росіяни, мало що залишиться на територіях, які вони вирішили "спасать".

– Ми спостерігаємо, що навіть відходячи з якоїсь території, вони за собою все знищують. Ви ж бачите з новин, як сильно вони обстрілюють Куп’янськ. Чи ті самі Новоселівське й Стельмахівку. Коли ми їх звільняли, там лише на краю села були розбиті. А зараз вони розтрощили все так, що не те що цілих будинків – цегли цілої вже немає.

– Вони так само обстрілюють Херсон. Вочевидь намагаються показати, що за їхньої присутності було тихо, а тепер отак.

– Вони не жаліють ні чужих, ні своїх. Для них людське життя нічого не варте. Ми переконались у цьому, коли заходили в Новоселівське. Там ще лишались їхні люди, але вони вогнем артилерії поливали так, що було очевидно, що їм на це наплювати. Росіяни не цінують людського життя.

– А що ви думаєте про загони вагнерівців?

– Нам із ними воювати не доводилось. Але оці їхні заяви про нібито найкраще підготовлених, як на мене, лише балачки, прив’язані до імені того, хто їх створив. І там же не всі професійні найманці, чимало завербованих зеків.

Ще раз повторюся: росіяни не шкодують людей, незалежно від того, де ця людина служить. Закидають наші позиції ними, як "гарматним м’ясом". Та що там казати, якщо росіяни барикади, укриття будують із трупів своїх товаришів по службі.

– Наразі ті, хто боїться мобілізації, поширюють міф, нібито зараз тобі десь біля метро вручать повістку – й завтра ти вже будеш у Бахмуті на передовій. Чули щось таке?

– Ми працювали в основному з бригадами десантників. У них немає такого. Там досить мотивовані хлопці.

Загалом на фронті страшно всім. Одне діло, коли ти наступаєш, йдеш уперед. Й зовсім інше – коли сидиш в обороні і тебе постійно обстрілюють. У поліцейському жаргоні є слово таке – терпілиш, то це про таку ситуацію теж. Тебе поливають-поливають вогнем, а ти хоч і відповідаєш, але сидиш на місці. Позиції пристріляні, вони тебе просто зрівнюють із землею.

Коли йдеш уперед – це веселіше, росіяни біжать так, що не встигають щось зробити, щоб тебе обстріляти. І тоді не такі втрати, і люди на адреналіні. Бо ти наступаєш і перемагаєш.

Командир батальйону Луганськ-1 Олександр Твердохліб: Росіяни не шкодують людей, незалежно від того, де ця людина служить. Укриття будують із трупів своїх товаришів по службі 06

– Бійці, які зараз записуються до штурмової бригади "Лють", проходитимуть підготовку?

– Так, проходитимуть. У нас, як я вже казав, будуть не лише штурмові роти. А й артилерійські, мінометні, ПЗРК розрахунки, кулеметники, гранатометники. Всі проходитимуть відповідні курси зі спеціалістами. Наразі у нас уже деякі співробітники поїхали в центри підготовки.

Не буде такого, що прийшли – й відразу пішли воювати. Підготовка буде досить жорсткою, тому людей попереджаємо, що одного бажання замало, треба мати бодай середній фізичний стан, щоб пройти цю підготовку. Як кажуть, до поля бою треба дійти.

– Можливо, ворог намагатиметься спеціально заслати в нові бригади "своїх" людей? Як таких виявляти?

– Все може бути. Не потрібно ворога недооцінювати. Вони також бачать рекламу, яка йде для підрозділу. Тому будемо відслідковувати, є у нас відповідна перевірка. Ми перевіряємо не лише цивільних, але й поліцейських, які до нас ідуть. Відповідні служби працюють.

– У вас є якісь очікування того, що буде після війни? Знаєте, як у нас люблять казати: "От хлопці як повернуться"?

– Тепер перефразую слова нашого генерала Залужного, який сказав: не після війни, а після нашої перемоги. Тому після нашої перемоги, звісно, є. Обіцяв дружину звозити кудись за кордон. Та в мене навіть закордонного паспорта ще немає. Але хочу виконати свою обіцянку і кудись її звозити. Щонайменше на риболовлю з ночівлею (посміхається, – авт.).

За великим рахунком, сподіватись, що такий сусід, якого ми зараз виженемо, надалі вгамується, не доводиться. Нам потрібно буде і після перемоги готуватись до чогось наступного. Посилювати кордони, тренуватись. І все робити для того, щоб ця страшна війна залишилась у минулому.

Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ" Джерело: https://censor.net/ua/r3400469


Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux