Рятував людей з-під руїн після російських атак, евакуйовував цивільних під обстрілами: історія поліцейського з Луганщини Івана Руденка
Майор поліції з початку повномасштабного вторгнення ніс службу на Бахмутському напрямку, брав участь в евакуаційно-гуманітарних місіях на деокупованих територіях Луганщини, допомагаючи цивільним залишати зону активних бойових дій. Він доставляв необхідні речі, розбирав завали після ракетних ударів і власноруч витягував постраждалих з-під руїн, допомагав військовим у транспортуванні поранених і тіл загиблих.
Іван Руденко — заступник начальника відділу управління об’єктами державної власності, капітального будівництва та пожежної безпеки.
«Зараз я не тільки несу службу на блокпосту, а й відповідаю за стабільну роботу складу зведеного загону, за енергообладнання, технічну підтримку. Наші завдання — щоб усе працювало, щоб хлопці могли виконувати свою роботу без перебоїв», — розповідає поліцейський.
Іван народився у багатодітній родині в селі Невське. «Я найменший із трьох братів. Ми з дитинства знали, що таке праця, відповідальність і підтримка одне одного. Я завжди прагнув діяти, а не спостерігати осторонь. Вступивши до Луганського державного університету внутрішніх справ, остаточно вирішив пов’язати своє життя з поліцією — щоб допомагати людям і захищати закон».
У 2014 році, коли на сході України почалися бойові дії, Іван саме проходив стажування в Сєвєродонецькому міському відділі міліції. «Тоді все змінювалося на очах: то спроби захопити адміністрацію, то блокування телеканалу… Ми робили все, щоб не дозволити ворогу підняти над містом чужий прапор», — пригадує поліцейський.
Після випуску Іван розпочав службу на посаді оперативника. За розподілом три роки працював у місті Лозова Харківської області, а в 2017-му повернувся на рідну Луганщину. Служив в управліннях захисту економіки, стратегічних розслідувань, а згодом перевівся до управління логістики та матеріально-технічного забезпечення.
«24 лютого 2022 року ми евакуювали службову документацію, техніку. Потім я ніс службу в Дніпрі — патрулював, охороняв стратегічні об’єкти. А коли почався Слобожанський контрнаступ, одним із перших поїхав у щойно звільнений Лиман — організовували пункт постачання для підрозділів поліції: забезпечували енергетичне живлення, паливо, засоби зв’язку, ремонт техніки, відновлення водо- й теплопостачання. Фактично, треба було налагодити все з нуля», — ділиться поліцейський.
Батьки Івана залишалися вдома, намагаючись жити звичним життям навіть тоді, коли бойові дії вже точилися за кількадесят кілометрів від їхнього села. Та згодом, під час повномасштабного вторгнення, лінія фронту наблизилася, і вони опинилися в окупації. «Ще ввечері було тихо, а вранці по вулицях уже ходили озброєні росіяни, на адмінбудівлі висів їхній триколор», — пригадує Іван.
Окупанти змушували місцевих селян працювати на них — готувати, лагодити техніку. «Один із місцевих видав, що в селі живе сім’я, у якої троє синів, і один із них — поліцейський. Тоді до батьків прийшли фсбшники: погрожували, казали, що я перебуваю під Бахмутом, і пропонували здатися армії рф.
Після деокупації старший брат вивіз батьків у безпечніше місце. Їм довелося залишити рідний дім.
Нині обидва брати служать у Збройних Силах України: старший — на одному з найгарячіших напрямків поблизу Покровська, середній — проходить реабілітацію після поранення в Часовому Яру.
Іван Руденко ніс службу в Бахмуті, Лимані, Куп’янську, Шевченковому, їздив у гуманітарні місії на деокуповані території рідного Сватівського району. «Морально було важко — приїжджати туди, де ти виріс, і бачити зруйновані будинки сусідів…»
«Під час служби доводилося і поранених виносити, і загиблих евакуйовувати. А одного разу “Ураган” прилетів по установі, де ми були поруч. Ми з колегами першими прибули — допомогли вибратися шістьом пораненим, а ще знайшли під завалами тіло загиблої жінки… Це неможливо забути», — говорить Іван.
Війна забрала в нього дорогих серцю людей: «Загинув мій двоюрідний брат, багато хто з друзів…»
Поліцейський мріє після Перемоги обійняти своїх рідних, яких війна розкидала по різних регіонах, а ще — відвідати могили друзів, які віддали життя за Україну.
Відділ комунікації поліції Луганської області
