Він не любить похвали, бо не знає, як реагувати на слово «дякую»… Молодий, сміливий, відповідальний, відчайдушний, справжній… Йому краще робити, аніж говорити про свю роботу, адже для нього вона здається звичайною та буденною. Від таких як він захоплює подих…

Роман Мазайло -  старший лейтенант поліції, заступник командира автотранспортного взводу батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Луганській області, бойовий медик та один з поліцейських  «Білих Янголів Луганщини».   

Уже більше року, без жодної ротації, несе службу вздовж лінії розмежування. Допомагає та морально підтримує земляків, яким доводиться виживати під постійними обстрілами окупаційних військ, бо ворог щодня намагається знову повернути під свій контроль визволені села.

Після строкової служби  в Військах Протиповітряної оборони,  у 2013 році пішов на службу тоді ще до міліції. Розпочав свій шлях із інспектора патрульної служби взводу роти патрульної служби, підпорядкованої Сєвєродонецькому МВ ГУМВС України у Луганській області.

   

У 2016 році Роман приєднався до батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Луганській області, попередньо пройшов спеціальне тактичне навчання у зарубіжних інструкторів та професійну підготовку в польових умовах. Встиг отримати навички скелелазіння.  Учасник Антитерористичної операції та Операції об’єднаних сил. Разом з побратимами ніс службу на лінії зіткнення, у Станиці Луганській, Золотому, шахті Карбаніт.  

З початком повномасштабного вторгнення росії поліцейський увійшов до складу зведеного загону ГУНП в Луганській області.  Разом з колегами до останнього залишався в Луганській області: здійснював стабілізаційні заходи в містах Сєвєродонецьк, Лисичанськ та Рубіжне, супроводжував колони евакуаційних автобусів з мирними мешканцями, розвозив адресну гуманітарну допомогу та з-під обстрілів евакуйовував громадян.  

Після авіаудару по школі у Білогорівці, протягом трьох днів Роман на службовому автомобілі евакуйовував усіх бажаючих.     

"Один з найскладніших днів у моєму житті: в Лисичанську, тоді армія рф обстріляла  місто,  загинула маленька дитина… Згадую, і знову перед очима ця картина… Вони вбили дитину… маленьке, ні в чому не винне дитя…", - ділиться найболючим наш Герой сьогодення.  

Зараз він з колегами продовжує допомагати землякам, які залишаються жити на деокупованих територіях. "Людське життя - найбільша цінність. Ми підтримуємо їх, вони підтримують нас - емоційно. Дуже складно буває часом працювати, але підтримують сім'я і місцеві (говорить про мешканців деокупованих населених пунктів). 

- Моя надійна опора  - це дружина та 4-річний синочок. Мрію, аби він жив під мирним небом, у вільній від загарбника країні. Це мотивує працювати 24/7", - впевнено говорить Мазай.